Виталий Портников: Велике радіо у маленькому приймачі

  • Виталий Портников: Велике радіо у маленькому приймачі

70 років тому, 4 липня 1950 року, прозвучало перше ефірне повідомлення Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода. А перша передача Української редакції Радіо Свобода (на той час Радіо Визволення) вийшла в ефір 16 серпня 1954 року.

Об этом сообщает Устав

70-річчя з дня початку ефірного мовлення Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода для мене велика подія не тільки як для журналіста, який співпрацює з цією медіа-корпорацією останні три десятиріччя, але й як для слухача, що почав розуміти світ навколо за допомогою маленького радіоприймача із короткими хвилями.

Програми Радіо Свобода невпинно «глушилися»

І тут я маю, як це звично робилося в роки «розвиненого соціалізму», щиро подякувати «рідній Комуністичній партії» й особисто генеральному секретарю ЦК КПРС Леоніду Брежнєву. Тому що практично всі роки мого дитинства програми української і російської служби Радіо Свобода невпинно «глушилися», щоб громадяни найщасливішої держави у світі не мали можливості дізнатися, що у цьому світі та в їхній власній країні відбувається.

«Прориватися» скрізь глушилки – це було справжнє мистецтво, слухати таким чином новини чи тематичні програми – справжнім випробуванням для нервової системи. Але ж ми все одно слухали, бо у нас не було вибору. Залишатися у полоні радянської брехні означало не просто втратити політичні й моральні орієнтири. Це означало ще й погодитися з тим, що мерзотники у Кремлі мають вирішувати, яку інформацію тобі споживати, які книжки читати, про що думати…

Українська служба – ворог №1 радянської пропаганди

Але в мене зовсім не завжди вистачало нервів на «глушилки». Коли я розумів, що комуністичний цензор мене перемагає, я просто перемикався на польську, чеську, словацьку чи болгарську служби Радіо Вільна Європа. У нас їх не глушили. І білоруську службу Радіо Свобода було все ж таки простіше слухати, ніж українську. Українська служба – о, це був ворог №1 радянської пропаганди. Тут, у Києві. А з білоруською службою нехай «розбираються» глушителі у Мінську.

Так я просто змушений був опанувати мови сусідніх країн. І за те, що я можу читати без перекладачів Адама Міцкевича, Карела Чапека чи Івана Вазова, я дійсно завдячую тим, хто «глушив» Радіо Свобода.

І саме тому я можу назвати себе уважним слухачем різних служб нашої медіа-корпорації. Я добре запам’ятав враження, яке на мене справляли пісні протесту – тоді це був дуже популярний жанр на всьому східноєвропейському просторі і я переконався, якими гострими й дотепними можуть бути польські чи чеські барди. І це у той час, коли максимальним проявом сміливості у Радянському Союзі вважали творчість російського актора Володимира Висоцького. Про блискучого Олександра Галича, колишнього співробітника Радіо Свобода, тоді вже майже забули. Однак архівні програми Радіо Свобода дали мені можливість зрозуміти, що перед польськими і чеськими виконавцями був саме безкомпромісний Галич.

Вже дорослою людиною я прочитаю мемуари багаторічного керівника польської служби Радіо Вільна Європа Яна Новака-Єзьоранського і зрозумію: те, що я слухав – це були не просто програми. Це був справжній порятунок вільної Польщі, яка опиралася радянському окупанту та місцевим колабораціоністам. І те, що у Польщі виникла «Солідарність» – також результат невпинної роботи Радіо Вільна Європа з підтримки у польському суспільстві цінностей, які не вдалося знищити навіть у часи панування людиноненависницької ідеології та брехні. І я досі вдячний колегам з польської служби Радіо Вільна Європа, що я мав можливість стежити за «Солідарністю», так би мовити, у прямому ефірі. Хоча тоді, ніде правди діти, і польську службу вже почали у нас «глушити», але в мене вже був великий досвід і навіть радіоприймач ризького заводу VEF із «найкоротшим» короткохвильовим діапазоном. Так що про «Солідарність» я знав все.

Українська служба почала відігравати таку ж важливу роль транслятора цінностей якраз у перший період після відновлення нашої незалежності, коли і «глушилки» замовкли, і вага українського слова стала неймовірно важливим чинником у захисті нової країни від зазіхань імперіалістичного реваншизму та його прихильників на українській землі. Пишаюся тим, що саме тоді директор української служби Радіо Свобода Роман Купчинський запросив мене до співпраці. І так ми продовжуємо працювати вже багато десятиріч: змінюються технології, але не змінюються стандарти й цінності.

Оригинал



Джерело статті: “http://glavnoe.ua/news/n357031651-vitalij-portnikov-velike-radio-u-malenkomu-prijmachi”