Путовибори у Севастополі. Чому хвилюється окупаційна адміністрація

  • Путовибори у Севастополі. Чому хвилюється окупаційна адміністрація

Путовибори у Севастополі. Чому хвилюється окупаційна адміністрація




Невдоволення Росією існує тепер навіть у середовищі проросійських сил міста


Російська окупаційна адміністрація Севастополя в нервовому напруженні перед 18 березня – днем президентських виборів в РФ або, як їх називають, днем виборів Путіна. Попри, здавалось би наперед запрограмований і відомий результат, як місцева влада, так і її московські куратори почуваються дискомфортно. Причин тому декілька.


Здійснивши у 2014 році вторгнення в Крим «зеленими чоловічками», Путін використав факт окупації півострова та Севастополя для консолідації російського суспільства та підтримки свого електорального рейтингу. Тому на виборах в березні 2018-го Кремлю ніяким чином не можна допустити зниження електоральної підтримки населення, і передусім, на окупованих територіях. Перед російською окупаційною адміністрацією Севастополя з Москви поставлене завдання – наблизити рівень явки на виборчі дільниці і результати голосування за Володимира Путіна до результатів «референдуму» 2014 року, тобто, отримати не менше 80% голосів на його підтримку при явці не менше 70%. Якщо буде менше, то це, мовляв, переконає Європу, що за подіями лютого-березня 2014-го стояло не народне волевиявлення, а щось інше.


Здавалось би чого боятися окупаційній адміністрації? Нелояльних Росії кримських татар в Севастопольському регіоні мало. За роки окупації чисельність населення міста суттєво зросла за рахунок «прибульців» – громадян Росії. За даними Федеральної служби державної статистики, на сьогоднішній день кожний десятий з 434,5 тис. мешканців міста — приїхав з Росії. В основному це військовослужбовці, чиновники та кваліфіковані спеціалісти (вчителі, викладачі, лікарі тощо) разом зі своїми родинами. Всім їм влада (в їхній уяві Путін) при переселенні надає певні преференції: приїжджим спеціалістам – вищу зарплатню аніж місцевим, позачергове влаштування дітей в дошкільні заклади та школи, надання квартир чи безпроцентної позики на придбання нерухомості, чиновникам — високу зарплатню, безкоштовні квартири і т. п. Вони, безперечно, братимуть участь у виборах і голосуватимуть за Путіна.


Велика група прихильників путінського режиму – це пенсіонери. На 306665 виборців Севастополя припадає 119 тис. пенсіонерів, значна частина яких пенсіонери-силовики. Більшість з них не тільки прихильники Путіна, а й його агітатори. У ньому вони вбачають захисника від «бендер», «укрофашистської хунти», «піндосів» та НАТО. Цьому сприяє також те, що для мешканців Севастополя старшого покоління властива локальна ментальність «фортеці в облозі», яка сформувалася ще з часів Кримської війни 1853-55 років, коли місто героїчно обороняли і бездарно здавали противнику. Під впливом цього чинника мешканцям міста властиве фантомне відчуття загрози зовнішньої агресії, нападу на місто й, відповідно, потреба в постійній обороні Севастополя від ворогів. У їхній свідомості постійно звучить слоган першої, другої та третьої оборони Севастополя – «Отстаивайте же Севастополь!» адмірала Корнілова. Під цим впливом в 2014 році та за час чотирьохрічної окупації в їхній свідомості був посилений образ ворога, уособлюваний «бендерами», які начебто хочуть захопити місто, чинити репресії і насильство над його мешканцями. Це стимулювало черговий сплеск у місцевому соціумі тваринного страху та, як наслідок, надзвичайно високої агресивності і ненависті до України у поєднанні з жагою повернення у Росію як єдину можливість врятуватися від «кровожерливої укрофашистської хунти». На півострові зусиллями росагітпропу продовжується укорінення та зміцнення агресивних антиукраїнських стереотипів ворожого сприйняття всього українського як «нацистсько-бендерівського», яке загрожує мешканцям Криму воєнною агресією та фізичним насильством. Тому за роки окупації на півострові в переважній більшості населення під впливом російської шовіністичної пропаганди, ідеології «русского мира», російського православного шовінізму посилилося вкрай вороже ставлення до України, її державності та до всього українського. Україна стала ворогом №1, а відчуття ненависті до неї стали стійкими стереотипами суспільної поведінки і суспільної свідомості. Усе це спрацьовує на потрібний Кремлю електоральний результат.


В окупаційній адміністрації Севастополя з 31 керівника департаментів та управлінь тільки двоє місцеві



Але… На виборах губернатора Севастополя 10 вересня 2017 року явка виборців склала всього 34%. Це були в основному військові, бюджетники та пенсіонери. Звісно, можна заперечити, що вибори губернатора та вибори президента – не одне й те ж. Це так, проте не все виглядає безхмарно. І 23 лютого традиційний севастопольський мітинг з нагоди «дня защитника отечества» и «дня народной воли» посіяв додаткову стурбованість в головах «прибульців». Навіть пафосні репортажі лояльних місцевих ЗМІ відзначали, що зібралось удвічі менше, аніж було в 2014-му, а ті, що зібралися були здебільшого бюджетниками, тобто тими, яких зігнали. Та й ті менш ніж за годину вже розбіглися, а на площі Нахімова залишились лише поодинокі перехожі.


Визначення «російська окупаційна адміністрація» щодо Севастополя виглядає адекватно не тільки для проукраїнських мешканців, але й дедалі більше для «коренных севастопольцев». На сьогодні в окупаційній адміністрації Севастополя з 31 керівника департаментів та управлінь тільки двоє місцеві — директор департаменту економіки та начальник управління молодіжної політики. Решта – «прибульці» з Росії, які терпіти не можуть «тубільців», очікуючи від них «підстави» та доносів.


Невдоволення існує і у середовищі традиційно проросійських сил. В класичному розумінні суспільно-політичне життя в Севастополі відсутнє, як і у цілому на окупованому півострові. Про це свідчить навіть статистика: на сьогоднішній день в Севастополі зареєстровано 117 громадських організацій, з них 32 – ветеранські, в яких переважають колишні військовослужбовці. Для порівняння – станом на квітень 2014 року в Севастополі було зареєстровано 965 громадських організацій і 145 відділень українських партій.


Як і по всій Росії, під авторитарну клептократію Путіна було перебудовано й партійне середовище Севастополя. В умовах патерналістського суспільства політичні партії не мають широкої соціальної бази. Відповідно, партії не можуть сприяти політичній структуризації суспільства і виступати посередником між громадянами, їхніми інтересами та державною владою. Замість того, щоб втілювати в життя суспільні інтереси, вони стали провідниками інтересів самої влади. Про це свідчить те, що з 27 регіональних відділень політичних партій, зареєстрованих у Севастополі, за даними Севстата, ведуть діяльність тільки чотири парламентські партії. Деякі лідери інших регіональних відділень намагаються робити несміливі кроки для імітації політичної діяльності, але їхні потуги направлені на привернення уваги влади до себе. Так, 17 січня керівники семи регіональних відділень створили в Севастополі неформальну Раду керівників політичних партій, куди увійшли Партія ветеранів Росії, КПРФ, «Справедлива Росія», «Патріоти Росії», «Трудова Росія», «Пенсіонери Росії», «Партія відродження Росії». Одна з головних вимог цієї Ради — допустити політичні партії, які не представлені в так званих Законодавчих зборах Севастополя (тобто їх самих) до участі в пленарних засіданнях цього окупаційного органу при обговоренні актуальних проблем соціально-економічного розвитку міста та мати прямий вихід на губернатора. Але оскільки в так званих Законодавчих зборах представлені тільки дві пропутінські політичні партії — «Єдина Росія» (22 депутати) та ЛДПР (два депутати), це звернення не знайшли відгуку ні там, ні в окупаційній адміністрації на чолі з губернатором Дмитром Овсянніковим.


Колаборанти дедалі більше відзначають, що Севастополь, незважаючи на особливий статус, став глухою російською провінцією



Таке ставлення породжує невдоволення в середовищі «тубільців», адже вони «сражались за Севастополь», а залишаються тепер «біля розбитого корита», в той час як усім користуються «прибульці». І це характерно не тільки для маргінальних політичних партій, яким ще дозволено існувати, але й для тих, хто творив «русскую весну» в Севастополі. Так званий «народний мер» Олексій Чалий та його «тубільне» угруповання практично повністю усунуто від посад, які за вказівкою з Москви зосередила у своїх руках команда «прибульців». Вона сумлінно виконала «зачистку», підло й цинічно, на думку «тубільців», використавши ресурси Чалого на губернаторських виборах, завдяки чому Овсянніков перестав бути в. о. та став легітимним керівником регіону. «Народного мера» не було навіть на мітингу 23 лютого на честь «дня народної волі». Російська окупаційна адміністрація Овсяннікова постаралася, щоб головний акцент був на відзначенні дня Червоної армії, її 100-річного ювілею. Отаман Чорноморської козачої сотні Анатолій Марета, який полум’яно виступав на площі Нахімова 23 лютого 2014 року, констатував, що не розуміє, що відбувається: «Відчуття свята ніякого немає. Перемога ця була, але вона кудись поділася». Цим самим «тубільцям» доволі відверто вказують, що ніяка їхня «народна воля» до зміни статусу Севастополя відношення не має. Це була спецоперація Кремля, а вони зіграли свою роль масовки рівно настільки, наскільки це було потрібно. Колаборанти дедалі більше відзначають, що Севастополь, незважаючи на особливий статус, став глухою російською провінцією. Російська окупаційна адміністрація на чолі з Овсянніковим перетворила так звані Законодавчі збори на своїх підлеглих, що мають виконувати забаганки «прибульців».


Групами ризику для окупаційної адміністрації на виборах є кримські протестантські громади, представники яких будуть псувати картину явки, не тільки ігноруючи вибори, але й тихо агітуючи інших не брати у них участь. Навіть ті, хто підтримують Росію невдоволені тим, як розпоряджаються майном, відчуженим у «сектантів». Материковим мешканцям України маловідомий той факт, що у Севастополі продають будинки і землі «Свідків Єгови», чия діяльність визнана екстремістського і заборонена в РФ. Місцева преса в рамках дозволеної «свободи слова» вказує окупаційним чиновникам, що «зали царства» могли би стати соціальними притулками для бездомних, але у влади інші плани на цю нерухомість.


Та й місцева інтелігенція, яка час від часу так чи інакше відвідує материкову Україну, дедалі більше не може «звести раму», бачачи разючий контраст між «бытием Незалежной», намальованим російським телебаченням та реальним станом речей. Недаремно місцеві «інтелектуали» задаються у статтях запитанням «Почему сотни тысяч россиян продолжают ездить на Украину и тратить там свои деньги?»


Не усе гаразд і з виборчими комісіями. Чутки про те, що їхні члени потрапляють «на карандаш» на материковій Україні і можуть поповнити санкційні списки не тільки для в’їзду на материк, але й до ЄС, турбує тих, хто звик подорожувати не тільки в Росію чи Казахстан з Білорусією. Звичайно, що такі не подають виду, але й «копитом землю не риють», щоб дати високий результат явки на виборах.







Російська окупаційна адміністрація Севастополя реально оцінює ситуацію з можливою явкою виборців і проводить ряд заходів з мобілізації електорату. При цьому в повній мірі використовується адміністративний ресурс, порушення виборчого законодавства. Так, усім головам дільничних виборчих комісій поставлене завдання не менше чотирьох разів обійти усі житлові приміщення на своїй дільниці: перед Новим роком, в День захисника вітчизни, перед 8-м березня і за тиждень до виборів. Як заявив голова міської виборчої комісії Олександр Пєтухов, обходи проводяться для того, щоб «донести до кожного необхідність взяти участь в найважливішій політичній події нашої держави». Під час цих обходів членам комісії наказано передавати вітання від Путіна та підкреслювати його роль у «возз’єднанні з Росією».


Опрацьовано і запасний варіант на випадок, якщо явка буде низькою – як на губернаторських виборах. Зрозуміло, що вона буде дещо вищою, але, судячи з настроїв, цілком імовірно, що не перевищить 45%. Тому ставка робиться на «правильний» підрахунок зокрема шляхом:


  • відмови від відкріплювальних талонів і надання можливості голосування за місцем фактичного перебування, що з урахуванням наявності на півострові великих контингентів військових, будівельників та інших соціальних груп, створює необмежені можливості для добре відомих «каруселей»;
  • впровадження на 50% виборчих дільниць систем автоматизованої обробки бюлетенів та підрахунку голосів, що взагалі надає можливість фальсифікації навіть без участі членів виборчих комісій. Досить невеликої корективи в програмі і необхідні 80% голосів за Путіна будуть набрані автоматично.


Причому останнє не є ноу-хау севастопольської російської окупаційної влади. Судячи з «тульського інциденту», ця технологія відпрацьовується по всій Росії. У Тулі на сайті обласного виборчкому раптом у розділі «Попередні відомості про участь виборців у виборах» з’явилась інформація про явку в Радянському районі міста на 10 ранку 18 березня — 40,05%. Згодом, коли пішов розголос, інформацію було видалено, а виборчком повідомив – «учения шли». Але то у Тулі. До Севастополя увага особлива. І тут, на думку окупаційної влади, проколів не може бути, бо тоді одних «пришельців» замінять іншими невдовзі після 18-го березня.


Ніщо так не розчаровує в кумирі, як усвідомлення того, що він дутий



І наостанок. Розгром американською авіацією та артилерією так званої ЧВК (частной военной компании) Вагнера, а реально російського спецназу в Сирії, тільки зараз починає осмислюватися на півострові та, особливо, в Севастополі. Усвідомлення того, що трапилося, приходить не відразу, адже окуповані території Криму та Севастополя живуть в інформаційному середовищі, де домінують уявлення про «несокрушимую и легендарную», «танки наши быстры и крепка броня», а також «ихтамнет». Однак, наявність серед загиблих вихідців з півострова та уявлення того, що може бути з російським ЧФ у севастопольських бухтах у випадку удару у відповідь на атаку американського есмінця у Чорному морі з боку російського Су-24МР, до чого схильні в останні роки путінські «аси», примушує багатьох тихо приходити до висновку, що «Путін, якого обиратимемо 18-го, не той що був у 14-му». Путін не може виграти війну в Сирії, «захистити Донбас». Перемогу над ІДІЛ проголосили, а в ніч з 7 на 8 лютого настала катастрофа. Кілька годин і кількасот полеглих «ихтамнетов», більшості з яких не поставлять навіть надгробні пам’ятники. Ніщо так не розчаровує в кумирі, як усвідомлення того, що він дутий. Особливо на тлі легендарних фігур історії Севастополя – Нахімова, Корнілова, матроса Кошки та інших. Бойові адмірали, офіцери та матроси флоту, а не чекісти є взірцем для севастопольців. Так що російській окупаційній адміністрації вистачає причин для сум’яття з наближенням путовиборів.


Віктор Михайлов, для «Главкома» із Севастополя


Джерело статті: “http://glavcom.ua/publications/putovibori-u-sevastopoli-chomu-hvilyujetsya-okupaciyna-administraciya-477347.html”